ДЛЯ ПЕДАГОГІВ

Самовиховання в ранньому юнацькому віці


      Спочатку пригадаємо про підлітковий вік, тому що деякі студенти ще не вийшли з цього віку. Підлітковий вік є періодом посиленого формування моральних почуттів. Завдяки їм, засвоєні підлітками норми поведінки стають ефективним керівництвом до дії. Проте в поведінці підлітків не завжди поєднуються слова, почуття і справи. Деякі підлітки не усвідомлюють зв'язку між відомими їм загальними нормами і власною поведінкою в тій чи іншій конкретній ситуації.

     Знаючи ці норми, деякі підлітки часом залишаються байдужими до порушень дисципліни, грубощів своїх ровесників, до горя, переживань інших, самі виявляють злість, агресивність тощо .Моральні якості підлітка тісно пов'язані з його вольовими якостями. В  цей період зникає характерна для молодших школярів навіюваність, зміцнюється сила волі підлітка. Суперечливість внутрішньої позиції підлітка полягає в  тому, що, з одного боку, він прагне до самостійності, протестує проти опіки, контролю. З іншого — відчуває тривогу і побоювання, що не справиться з новим завданням.

Він чекає від дорослого допомоги і підтримки, але не хоче відкрито визнати це. Цю складність і суперечливість внутрішньої позиції підлітка дорослий повинен зрозуміти і прийняти. І на основі цього розуміння будувати свої стосунки з ним.

     В 14—15 років особистість вперше досягає достатньо високого рівня розвитку етичних знань, які є необхідною основою для виникнення моральних переконань. Існують необхідні передумови глибоких і усвідомлених моральних почуттів в сфері взаємин з однолітками. Такі вікові особливості, як становлення понятійного мислення, недостатній розвиток вольової сфери, відсутність достатнього досвіду моральної поведінки, велика критичність по відношенню до інших, негативно впливають на стійкість і глибину емоційно-моральних ставлень. У кінці підліткового віку емоційно-моральні взаємини все тісніше пов'язані з самосвідомістю і вольовою саморегуляцією поведінки, внаслідок чого мають місце різні рівні саморегуляції поведінки підлітків на основі моральних переконань. На високому рівні спостерігається стійкий прояв моральної самоактивності і саморегуляції у всіх ситуаціях діяльності і спілкування.

Навчально-виховний процес дає багато можливостей для розвитку самосвідомості учнів: педагогічна оцінка вчителя, взаємооцінка товаришів по класу, аналіз вчинків підлітків і результати їх діяльності.

     Розвиток самостійності є важливою передумовою для формування у підлітків моральних переконань. Із зростанням самостійності в учнів середнього шкільного віку з'являється потреба керуватися в своїй діяльності і поведінці особистими поглядами і принципами.                                    

     Рання юність  Ранній юності властиве зростання самосвідомості. Це усвідомлення своїх якостей і можливостей, потреба звітувати свої вчинки, уявлення про своє місце в житті, усвідомлення себе як особистості. З цим пов'язаний великий інтерес до моральних проблем — щастя й обов'язку і громадських відносин між людьми, любові і дружби. У цьому плані можна говорити про формування моральної свідомості в старшому шкільному віці.

    Складність виховної роботи в ранній юності полягає в тому, що в цьому віці дуже розширюється сфера вільного спілкування, а також вільний вибір діяльності, недостатньо доступний виховним впливам. Природне зростання самостійності при цьому немовби відділяє вихованців і вихователів. З'являються такі інтереси, переживання, які зумисне приховуються від вихователів, а будь-які спроби з боку дорослих проникнути в них розцінюється юнаками і дівчатами як замах на їхню самостійність.

     Однією з особливостей юнацького віку є надмірна вразливість і динамічність у судженнях і висновках. В цілому це позитивне психологічне явище. Проте воно може перерости у негативну лінію поведінки, коли міркування і погляди молодої людини не відповідають суспільній моралі.

     Життя показує, що поведінка учнів не завжди відповідає їх свідомості. Непоодинокі випадки, коли старшокласник добре знає, що йому дозволено, а що заборонено. Але його дії не завжди відповідають відомим йому моральним нормам.

     Багатьом старшокласникам бракує критичного ставлення до себе, до своїх вчинків, думок і оцінок, прагнень, на які молода людина, як це вона й сама розуміє, не має морального права. І водночас їм властиве надто критичне ставлення до дій інших, особливо дорослих — батьків, вчителів.

     Дорослі ж не завжди розуміють прагнення молоді до самовизначення, тлумачать подібні явища як невихованість, некультурність, розпусту. На цьому ґрунті можливі особисті конфлікти між старшими і молодшими — між матір"ю і донькою, педагогом і учнем і т. д. “Нас не розуміють дорослі”, — нерідко вголос або про себе скаржаться молоді люди. “Тут і розуміти нічого, просто ви погано виховані”,— так само, глибоко не замислюючись, відповідають старші. З своєї точки зору кожна сторона ніби має рацію. І все ж дорослі, яким життя надає остаточне право встановлювати норми поведінки молоді, матимуть більше підстав, коли вони зуміють розумно переключити прагнення молоді до самовизначення на “внутрішній фронт”, допоможуть їй формувати багатство душі, широту почуттів, поєднуючи їх з правильним “оформленням” своєї зовнішності.

     Спостерігаючи за молоддю, можна помітити, що 15—17-річні юнаки і дівчата вже досить уважно стежать за своєю зовнішністю, можуть точно відповісти, як би вони хотіли одягатись, яку мати зачіску тощо. При згоді батьків і наявності матеріальних можливостей вони не вагаючись приводять свою зовнішність у відповідність з метою, при відсутності таких умов інколи заздрять іншим, “модерніше” одягненим, вимагають і собі від батьків такого одягу. Таким чином, у поведінці юнаків яскраво проступає намагання хоч зовнішньо самоутвердити свою особистість.

     У старших школярів виробляються й певні манери поведінки, ставлення до товаришів, осіб іншої статі, прагнення до штучної індивідуалізації лексикону. Природна соромливість прикривається словесною розбещеністю. Вони намагаються засвоїти свої, відмінні від інших манери. Можливо, що це в дальшому поступиться місцем природному поводженню, яке залежатиме від натури, виховання та становища в суспільстві. А поки що над ними тяжіють прагнення “виділитись” чимось серед ровесників, фальшивість поведінки.  Пора юності характеризується виявленням інтересу до іншої статі. Між хлопцями і дівчатами посилюється дружба і товаришування, які нерідко переходять в інтимні почуття першого кохання. Уміння користуватися засобами самооцінки і взаємооцінки допомагає юнакам краще пізнати свого друга, скласти собі більш точне уявлення про його позитивні й негативні риси. Без такої логічної оцінки перше почуття нерідко засліплює людину. А деяким молодим людям (найчастіше дівчатам) перші прояви кохання здаються чи не найголовнішим у житті. Формування їх особистості за цих умов здійснюється здебільшого залежно від поглядів та уподобань своїх обранців.     

     Як відомо, в 15-17 років фізіологічне і психологічне формування людини ще остаточно не завершено. У цьому віці триває інтенсивний розвиток розумової діяльності "людини — вона стає здатною сприймати і переробляти порівняно великий обсяг інформації. У неї ускладнюються психологічні та етичні стосунки з товаришами і дорослими. Влада дорослих над учорашньою дитиною поступається місцем їх моральному авторитету, а при слабкості цього авторитету неминуче виникають конфлікти між юнаками і дорослими., Швидкий розвиток самостійного мислення, проте, ще не означає достатньої громадянської зрілості та досвідченості. У громадських, сімейних, інтимних стосунках юнаки ще намагаються наслідувати дорослих, але в той же час у них швидко появляються критичні погляди на життя і поведінку людей.                                                                               

    Воля — вирішальна умова успіху внутрішньої тривалої роботи над собою — особливо інтенсивно розвивається в 15-17-річному віці. Проте самовиховання волі не завжди відбувається по висхідній. У багатьох випадках помічаються вагання. Ці вагання є наслідками нестійкої волі і недостатнього впливу стимулів самовиховання.

     На самовиховання молодої людини діють ще й такі психологічні колізії, які, на перший погляд, й не мають безпосереднього відношення до процесу самовиховання. Це, насамперед оптимізм. У діяльності людини оптимістичний настрій має велике психологічне значення. Як настроєна людина щодо кінцевої мети самовиховання — чи впевнена вона у своїх силах щодо подолання недоліків характеру, чи невпевнена, настроєна песимістично,—є однією з вирішальних умов успіху самовиховання.

    Другим психологічним суб"єктивним фактором, який впливає на успіх самовиховання, є ступінь аналітичного мислення. В школі протягом багатьох років дитина вчиться самостійно мислити. Перед закінченням середньої школи вона має не тільки використовувати надбані навички мислення у власних творах, а й, передусім в осмисленні своєї особистості. Старшому підлітку-чи юнаку, якому не прищеплено вміння зіставляти і аналізувати свою поведінку, важко вдається опанувати систему самовиховання. Отже, логічність і послідовність мислення, вміння “розкладати все по поличках” також має недругорядне значення в справі успішного самовдосконалення.

     Ще одним важливим психологічним фактором, від якого залежить самовиховання, є вміння вимагати від себе. Вимогливість до себе як постійна і стала риса людини є, мабуть, найвирішальнішим фактором будь-якого самовиховання, який впливає і на самопізнання, і на самооцінку, і на роботу за ідеалом. Без пред"явлення собі високих вимог, без відчуття дедалі більше зростаючих завдань, поставлених перед собою, людина ніколи не досягне успіху. І той, хто прагне до самовиховання, повинен повсякчасно мати на увазі ці психологічні фактори, які зумовлюють його успіхи, на шляху вдосконалення своєї особистості.